За оцінками Світового банку, загальна вартість відновлення України на кінець 2025 року становить $588 млрд. Щобільше, у середині 2025-го тодішній прем’єр-міністр Денис Шмигаль оцінював витрати на відбудову та подальшу модернізацію у $1 трлн. 

Щодо того, де взяти ці гроші, тривають обговорення із партнерами — ймовірно, частину покриють заморожені російські активи, решту — різноформатна допомога країн цивілізованого світу. Та є ще одне питання — не лише звідки взяти ці кошти, а і як їх найефективніше використати. 

Після початку міжнародної інтервенції у 2001 році одні лише Сполучені Штати спрямували до країни близько $143 млрд допомоги на державні реформи, соціальні програми, модернізацію та відбудову. Втім, значна частина цієї допомоги не була прив’язана до конкретних результатів. Кошти часто проходили через великі міжнародні агентства, консалтингові компанії та підрядників, які фактично й управляли програмами. Місцеві інституції та органи влади нерідко залишалися поза реальним процесом прийняття рішень, що призводило до слабкої локалізації реформ і низької відповідальності за результати.

У результаті значні ресурси були витрачені без створення стійких інституцій або економічної бази. Через два десятиліття, у 2021 році, владу в країні знову захопив Талібан.

Україні важливо врахувати ці уроки. Відновлення має бути не лише масштабним, а й побудованим так, щоб фінансування було прив’язане до реальних результатів і включало місцеві інституції в процес прийняття рішень. Одним з інструментів, який потенційно дозволяє рухатися в цьому напрямку, є механізми фінансування на основі результату — зокрема соціальні бонди.

Що це за інструмент

Соціальні бонди — це механізм фінансування соціальних програм, у якому гроші повертаються донору чи інвестору лише за умови досягнення результатів. На відміну від традиційних грантів чи допомоги, де кошти надаються наперед за діяльність, у цій моделі держава або донор сплачує тільки після незалежної верифікації соціального ефекту. Фактично це багатостороння угода, своєрідний соціальний контракт, що об’єднує кількох учасників:

‣ Інвестори (приватні або благодійні фонди) — дають гроші для реалізації проєкту, щоб розв’язати певну соціальну проблему;
‣ Виконавці послуг (некомерційні чи громадські організації, місцева влада) — втілюють цю ініціативу;
‣ Платник за результат (державний орган або міжнародний донор) — повертає інвесторам кошти (з можливим відсотком доходу), якщо проєкт втілено і є результати.

І проблеми, з якими борються такі проєкти, і результати можуть бути різними. Наприклад, рівень працевлаштування цільової групи, зниження кількості злочинів, успішність навчання тощо.

Чи досягнути цих результатів, перевіряє незалежний оцінювач. І тільки після цього інвестори отримують гроші.

Таким чином, ризик невдачі переходить від держави та виконавців на донорів, що стимулює більш ретельне управління проєктом. І, за задумом, краще виконання та успішніші результати.

Міжнародні експерти вважають, що й Україні варто звернути увагу на цей інструмент. Звіт Social Finance UK (2023) щодо відбудови нашої держави наголошує: «З огляду на величезні потреби, критично важливо, щоб фінансування використовувалося максимально ефективно та результативно. Контракти, прив’язані до результатів, можуть відіграти важливу роль у підтримці відновлення України – вони вводять суворі механізми перевірки та балансів, щоб запобігти нецільовому використанню коштів».

Звідки це взялося

Вперше проєкт із соціальними бондами реалізували у 2010 році у британському місті Пітерборо. Там існувала проблема — високий рівень рецидиву злочинності серед в’язнів, які вийшли з-за ґрат. Тоді інвестори профінансували цілу програму проти зниження кількості повторних правопорушень, яка включала допомогу з пошуком роботи, житлом, адаптацією до життя на волі. Далі незалежні аналітики проаналізували зміни — виявилося, що рівень рецидивів знизився на 10%. Тільки тоді держава перерахувала гроші інвесторам.

З того часу у Британії реалізовано десятки проєктів із соціальними бондами у різних сферах — від боротьби з бездомністю до підтримки прийомних сімей. Наприклад, ініціатива Reconnections допомагала одиноким літнім людям вийти з ізоляції, а проєкти в рамках фонду Life Chances під залучення приватного капіталу фінансували програми розширення можливостей для молоді. 

Відтоді у світі запущено понад 320 таких ініціатив. А глобальний обсяг різноманітних імпакт-інвестицій перевищує $1,5 трлн.

У Сполучених Штатах модель, яку там також називають Pay for Success, стартувала 2012 року. Один зі знакових кейсів — Veterans CARE (2018), перший у світі проєкт соцбондів на підтримку ветеранів війни. Тоді банки та фонди надали фінансування програми з працевлаштування американських ветеранів, які страждають на ПТСР. Колишнім військовослужбовцям забезпечили індивідуальний супровід та підтримку в пошуку роботи. В результаті із 360 ветеранів майже 60% отримали працевлаштування.

Інструмент соціальних бондів був адаптований і до контексту країн, що розвиваються. У 2017 році Світовий банк запустив пілотний Development Impact Bond у Палестині — Finance for Jobs — щоб допомогти працевлаштуванню молоді. Приватні інвестори надали гроші на програми навчання і стажування. Попри обмеження, пов’язані з пандемією Covid-19, вже на першому етапі 350 молодих людей завершили навчання, а 60 знайшли роботу. Інвесторам повернули понад $1 млн у вигляді виплат за результат. Палестинський кейс став першим прикладом використання соціальних бондів у кризовому середовищі. Тобто модель може ефективно працювати навіть в умовах високих ризиків.

А у Південній Кореї пілотні проєкти соціальних бондів виявилися настільки успішними, що там навіть запустили національний фонд (Social Value and Solidarity Foundation), який тепер розбудовує екосистему імпакт-інвестування на державному рівні. 

Плюси й мінуси

‣ Соціальні бонди мають цілий ряд переваг: 

Орієнтація на результат. Замість фінансування процесів чи просто освоєння коштів модель концентрується на досягненні суспільно значущого ефекту. Це підвищує ефективність використання грошей.

Вигода для всіх сторін. Держава отримує розв’язання проблеми без передоплати й оплачує лише успіх — тобто економить бюджет на неефективних програмах. Інвестори можуть повернути вкладення з доходом, але при цьому й приносять користь суспільству — це покращує репутацію). Неурядові організації, що втілюють проєкт, отримують стабільне фінансування і свободу досягати результату гнучкими шляхами. 

Простір для інновацій. Оскільки держава платить лише за успіх, ризики переноситься на приватний сектор. Це дає змогу випробувати нові підходи до соціальних проблем — фактично держава отримує можливість експериментувати без ризику втратити кошти. Якщо програма провалиться — гроші платників податків не постраждали; якщо спрацює — може масштабуватись надалі.

‣ Водночас соціальні бонди — це все ж не панацея. Ключові виклики такі:

«Фінансизація» соціальної сфери. Теоретично залучення інвесторів до соціальних послуг може перетворити право на допомогу на своєрідний бізнес. Етичне питання: чи прийнятно, щоб приватні фонди отримували дохід від розв’язання проблем уразливих груп населення. Якщо модель впроваджується неправильно, це може послабити відповідальність держави за соціальний добробут.

Складність і вартість підготовки. Розробка проєкту із соціальними бондами вимагає ретельної юридичної структури, фінансового моделювання, моніторингу та врешті незалежної оцінки. Все це треба забезпечити, тому невеликим проєктам соціальні бонди можуть бути просто невигідними — витрати на підготовку будуть більшими за потенційну користь. 

Не для всіх ситуацій. Якщо неможливо чітко визначити й виміряти результати, інструмент не підходить. Не годиться він і в умовах гострої кризи, коли діяти треба негайно (наприклад, під час стихійного лиха).

Складність вимірювання реального впливу. Тобто як визначити правильні, об’єктивні та значущі критерії успіху. Деякі соціальні проблеми буває важко оцінити одним показником. Існує ризик, що в проєкті соціальних бондів оберуть тільки легко вимірювані метрики, які не завжди відображають глибинний вплив. Наприклад, замість реальної якості освіти можна помилково зосередитись лише на відвідуваності шкіл, бо це простіше порахувати.

Як забезпечити якісне оцінювання результатів?

Розповідає співзасновниця The Possible Анастасія Слепцова.

Загалом соціальні бонди можуть доповнювати, а не замінювати традиційну допомогу. Добре спроєктовані та керовані проєкти дають змогу більш чітко й ефективно надавати соціальні послуги, ставлячи в центр результати. Проте тут важливо ретельно відбирати сфери, де цей інструмент принесе найбільшу користь.

Як і де застосовувати

Досвід повоєнного відновлення інших держав підказує, що національне лідерство та безпосередня участь місцевих спільнот є вирішальними. У Південній Кореї після війни міцні державні інституції та підлаштування міжнародної допомоги під локальні пріоритети привели до економічного дива. 

Натомість Боснія чи Афганістан, де відбудова значною мірою диктувалася зовнішніми донорами зверху вниз, стикнулися з проблемами: нав’язувані реформи не враховували місцевий контекст, слабкі інституції не могли ефективно реалізувати проєкти, а громадяни залишалися осторонь. Як наслідок — стагнація попри значні влиття грошей. 

Тож Україні, ймовірно, потрібна модель відбудови на умовах партнерства, а не патерналізму. Для успіху доведеться забезпечити прозорість і підзвітність, уникати жорстких умов, що не відповідають нашим потребам. 

Впровадження соціальних бондів тут може серйозно посприяти. Вони передбачають активну участь місцевої влади (як замовника соціальних послуг) і тісну співпрацю з громадськими виконавцями на місцях — тобто апріорі організовують взаємодію держави, громади й бізнесу на рівні конкретного проєкту. Ну а орієнтація на результати природним чином підвищує прозорість та підзвітність: усі сторони зацікавлені відкрито відстежувати прогрес, бо фінансова винагорода залежить від чисел і фактів. 

Крім того, український бюджет після завершення бойових дій навряд чи буде нескінченним. Тож приватний капітал та кошти міжнародних партнерів — це важливі джерела для відновлення. По суті, соціальні бонди можуть розмножити ефект кожного гранту, зробивши з одноразової суми ресурс, що після успішного пілоту можна інвестувати повторно в нові проєкти.

Серед сфер, де цей інструмент може спрацювати в Україні найкраще, аналіз The Possible виділяє працевлаштування та розвиток робочої сили, реінтеграція ветеранів та їхня соціальна підтримка, відновлення доступності послуг (безбар’єрність, розвиток медичних і освітніх сервісів на деокупованих територіях) та підтримка малого і середнього бізнесу. 

Як приклад можна взяти працевлаштування ветеранів. Сотні тисяч військовослужбовців будуть повертатися до цивільного життя, і постає питання їх перекваліфікації та працевлаштування. Соціальні бонди дозволили б залучити інвесторів для фінансування програм навчання з оплатою лише за фактом отримання ветеранами роботи.

Щоправда, перехід до моделі фінансування на основі результатів буде непростим. Українське законодавство наразі не має прямих положень про соціальні бонди. Як і умовних зобов’язань держави платити в майбутньому за певні показники — типові процедури держзакупівель заточені під оплату послуг, а не результатів.

Проте є варіанти легально реалізувати пілотний проєкт навіть зараз. Серед можливих моделей — договори спільної діяльності між містом та інвесторами, механізм поверненої фінансової допомоги, створення міських цільових фондів розвитку чи використання положень про публічне-приватне партнерство, адаптованих під оплату за результат. Кожен з варіантів потребує окремої розробки й несе свої ризики.

«Законодавство України є доволі жорстким, зарегульованим, і складним з точки зору реалізації подібних проєктів, і не містить прямих законодавчих аналогій соціальних бондів. Проте, з усім тим, уже зараз наявні правові механізми, як можна наразі реалізовувати схожі ініціативи — договори про спільну діяльність, створення цільових фондів громад, публічно-приватне партнерство, з використанням таких правових інструментів як безвідсоткові позики (поворотна фінансова допомога)та супутні механізми»,  — підкреслює Інга Кординовська, керуючий партнер юридичної компанії ID Partners.

Ще одна проблема — у держави бракує досвіду оцінки соціального впливу, систем моніторингу, навичок менеджменту інвестиційних проєктів. Тобто доведеться навчати кадри, залучати експертів, можливо, створювати нові підрозділи чи агентства з управління імпакт-проєктами. Але вже зараз через пілотні проєкти можна поступово напрацювати практику, підвищити довіру і відпрацювати механізми.

«Я думаю, що головна перепона для впровадження таких інструментів — це управлінська модель мислення. В Україні традиційно фокус на “освоєнні бюджету”, а не на досягненні конкретного результату. Система звикла оцінювати процес, а не ефект. Натомість у моделі соціальних бондів гроші рухаються за результатом — це принципово інша логіка. Для багатьох посадовців це виглядає ризиковано: брати фінансове зобов’язання з елементом “повернення” складно, особливо коли в країні ще немає достатньо прецедентів і чітких правових гарантій», — констатує Анастасія Слепцова.

Перші українські соцбонди

Станом на початок 2026 року в Україні триває підготовка першого соціального бонду. За підтримки фонду Robert Bosch Stiftung команда The Possible провела всебічне дослідження можливості впровадження цього інструменту на українських реаліях. Результатом став звіт по адаптації соцбондів до українського контексту.

Ключові ідеї такі: щоб обійти законодавчі обмеження і знизити ризики, інвестори погодяться на 0% прибутку, тобто лише відшкодування своїх вкладень у разі успіху. Фактично, це буде грант, що повертається: міжнародна організація надасть кошти, а потім за умови досягнення результатів Україна поверне цю суму донору. Для бюджету така схема вигідна тим, що не треба платити відсотки, і виплата може бути відстрочена до кращих фінансових часів. Для донорів — це скоріше благодійність з гарантією відшкодування, якщо проєкт спрацював. У разі успіху наступні соціальні бонди в Україні вже зможуть залучати й приватний капітал на повноцінних ринкових засадах, з потенційним прибутком для інвесторів.

Ведуться перемовини, щоб базою для першого проєкту став Вознесенськ Миколаївської області. Це прифронтовий райцентр із типовими для України викликами: нестача житла (особливо після напливу переселенців), слабкий ринок праці, скорочення промисловості, проблеми з медичними та молодіжними закладами. Водночас там досить високий рівень самоорганізації: мешканці активно розвивають бізнеси, беруть участь у громадських ініціативах, місцева влада відкрита до інновацій.

Планується, що пілотний проєкт зосередиться на кількох напрямах: відновлення економіки та зайнятості з акцентом на інтеграцію ветеранів та ВПО у місцевий ринок праці; а також розвиток медицини й підтримки дітей і молоді. Конкретні цільові показники — наприклад, створення певної кількості нових робочих місць, запуск бізнес-ініціатив ветеранів, відкриття нових соціальних просторів чи сервісів для населення. 

«На першому етапі ми тестуємо не класичну модель соціальних бондів, а більш адаптований для українського контексту підхід — 0% outcome-based financing model, — пояснює Анастасія Слепцова. — У цій конструкції мова не йде про прибуток для інвестора. Навпаки, ми працюємо з донорами та гуманітарними партнерами, які готові переосмислювати грантову допомогу, роблячи її більш результатоорієнтованою, підзвітною та потенційно більш сталою. Якщо програма демонструє вимірюваний соціальний результат, громада може закладати продовження або масштабування таких рішень у майбутні бюджетні цикли. В українських умовах це особливо важливо, адже на відміну від багатьох країн, де такі механізми ініціюються на рівні центральних органів влади, у нас саме громади є більш гнучкими, ближчими до реальних потреб людей і потенційно готовими ставати майданчиком для таких пілотів».

Якщо все піде за планом, перший проєкт у Вознесенську може стартувати вже наприкінці 2026 року, а його реалізація займе 2–3 роки. Головні індикатори успіху: чи вдалося досягти результатів, чи спрацював механізм платежів, чи задоволені партнери співпрацею і чи сприйняла громада новий підхід.

Висновки

Соціальні бонди створюють середовище, де успіх стає спільною метою і винагороджується. При цьому вони точно не є універсальною пігулкою: не кожну проблему можна «упакувати» в соцбонди, і традиційна міжнародна допомога ще довго залишатиметься основним джерелом фінансів. Проте там, де можна чітко визначити ціль і виміряти прогрес, де є готовність до експериментів — цей інструмент може мобілізувати додаткові ресурси й спрямувати їх туди, де вони створять найбільшу віддачу. 

«Соціальні бонди не замінюють традиційні інструменти. Їхня частка може становити лише 1–3% від загальної суми, але їхній вплив — системний. Вони вводять культуру “оплати за результат”, що зменшує корупційні ризики; створюють прецеденти довгострокових державно-громадських партнерств; можуть привернути приватних інвесторів у майбутньому, коли правова та безпекова ситуація стабілізується. І, що дуже важливо, стають архітектурою довіри між донорами, громадами й державою», — наголошує Анастасія Слепцова.

Якщо гроші – власні чи донорські – витрачатимуться з постійним запитанням «Якого суспільного ефекту ми досягли?», то Україна не лише відновиться, а й зробить якісний стрибок у розвитку. Соціальні бонди можуть стати одним з інструментів, що допоможе його здійснити.